Саме під час війни вороги стають явними і справжні союзники пізнаються, хто є справжнім. Славік Корж та Наталія Кравець – взірець українських громадян, які на власному досвіді переконалися у істинності цього припущення.
Останніми тижнями, вторгнення Росії в Україну викликало по всій країні і на міжнародному рівні, величезну хвилю солідарності. Район Лейрії не є вийнятком. Звідси вирушили кілька вантажівок та фургонів із гуманітарною допомогою, щоб допомогти українському народу.
Для Наталії Кравець, українки, яка живе в Баталії, підсумовуючи почуття українців, які живуть у Португалії, висловлюється “Моя Україна є моя Португалія”. Почувши голос дитини, зізнається, що “не передати словами відчуття такої сильної людяності і підтримки, яку ми бачимо зараз”.
Славік також наголошує: “Тепер ми називаємо Португалію сестрою, тому що Росія більше не має значення. Ми знаємо хто брат, а хто ворог.
Славік та Наталя відповідають за організацію збору гуманітарної допомоги, що відбувається з 26 лютого у Парафіяльному Центрі Баталії. Все почалося з повідомленням Наталії у Facebook із проханням про допомогу українцям, і швидко набуло таких масштабів, про які ніхто й не підозрював.
До неї приєднався Славік, який мешкає в Баталії вже 17 років і вже також збирав допомогу у своєму магазині в Порту-де-Мош. Відвезли на Україну дуже велику кількість речей, що перетворилися у тонелади.
До української православної громади у Баталії щодня приєднуються десятки місцевих добровольців, дітей та дорослих, які готові допомогти упакувати речі. Там раді будь-якій допомозі, адже надходить багато продуктів, від приватних організацій та компаній із різних куточків. Славік розповів REGIÃO DE LEIRIA, що вони отримали допомогу з Лісабону, Порту, Сінтри, Каррегадо, Оурема, Ріо Майор, Абрантеса, Алгарве, Коімбри та інших місць.
Цей потік гуманітарної допомоги дозволив громаді відправити до закриття цього випуску шість вантажівок з товарами, а також фургони та автобус для збору біженців, які вирушили рано-вранці у вівторок у складі національної делегації.
Під час візиту команди нашої газети до Парафіяльного центру минулого четверга було видно мотивацію волонтерів та кропітку працю із завантаженням вантажівок. Тільки Наталія щодня отримує сотні дзвінків та повідомлень на свій особистий мобільний телефон та у соціальних мережах. “Моя місія – це мир у всьому світі і допомога, яку робитиму доти, доки це буде необхідно”, – наголошує вона.
А робота на відстані – це спосіб відчути, що вона робить свій маленький внесок і заспокоює своє серце, яке вона завжди тримає в руках. У Наталії також є родичі в Україні, а саме її мати, яка живе в Мукачеві та приймає біженців, а також дядька та троє дворідних братів.
Один із її дворідних братів перебуває у Чернігові, неподалік кордону з Білорусією: “Він хоче виїхати, але не може, тому що перед ними 100 танків”, – каже вона, додаючи, що “вони вже сказали мені, що якщо їм доведеться померти , вони хочуть померти на своїй землі”.
Славік також має родичів біля польського кордону та в Житомері і вони прибудуть до Баталії у вівторок.
Крім гуманітарної допомоги , для збору біженців група створила асоціацію Batimento Veloz, розташовану в Голпілєйрі, для тих, хто хоче зробити свій внесок у цю справу. Просто зв’яжіться з нами електронною поштою batimentoveloz@gmail.com.
Пожарні служби в Лейрії рятують біженців
На стадіоні у Лейрії панує дух солідарності та взаємодопомоги. Десятки людей, серед яких студенти вищих навчальних закладів, скаути та члени Каріташ, зголосилися допомогти у кампанії “SOS Україна”, яку проводить мерія Лейрії.
Одна із добровольців, готових допомогти, була Ніколета Варха, 22 роки (на фото зверху). Дівчина народилася в Україні, навчається у Політехнічному інституті Лейрії, і як тільки вона почула про цю ініціативу, то без вагань рішуче відгукнулася, бо вже шукала, де можна допомогти, сказала вона.
У Ніколети є дядьки, двоюрідні брати, бабусі, дідусі та інші родичі, що живуть у Мукачеві, на кордоні з Угорщиною. Вона вже запросила їх приїхати до неї, “але вони кажуть, що поки що ні, бо вони там допомагають людям і все спокійно”, – пояснила вона.
Наша газета зустрілася з Ніколетою на стадіоні минулого четверга, в день, коли муніципалітет відправив першу вантажівку з гуманітарною допомогою до Угорщини.
Також минулої п’ятниці четверо пожежників із Лейрії вирушили до Угорщини у супроводі лікаря та двох добровольців. Вони прямували у трьох бусах, завантажених продуктами та медикаментами, щоб привезти близько 20 українських біженців, які вже знаходяться у Лейрії.
Разом із Ніколетою інші студенти допомагали складати одяг, упаковувати ліки, ковдри у четвер 3 листопада. Жоана Марсал із Байшу-Алентежу вивчає право у Політехнічному інституті Лейрії знайшла вільний час, щоб допомогти українцям. Вона має друзів на Україні, і з юних років відправляє одяг та інші подарунки їхнім родичам, які все ще знаходяться в Україні.
Сержіо Лоренсо, Жозе Мартінс (на першій фотографії) та Жоана Марсал – одні зі студентів Політехнічного інституту Лейрії, які зголосилися допомогти в акції, що проводиться на стадіоні Лейрії на підтримку українського народу Фото: Жоаким Дамасо
Жозе Мартінс та Сержіу Лоренсу з Калдаш-да-Раїні та Алкобаси, відповідно, також мають українців у своєму найближчому оточенні та вважають таку ініціативу дуже важливою. Участь у них, каже Сержіо, “це правильно”.
Бернардо Делгадо з Калдаш-да-Раїня, із державного управління в Лейрії, також наголосив, що це “простий та досить прямий спосіб допомогти”.
Переклад з оригіналу: Denys Yaremko
