У Порту-де-Мош, Луленки «врятували майбутнє дітей» і тепер можуть спати спокійно

Олексій Луленко не приховує свого захвату від того, як його зустріли в Порту-де-Мош. Через кілька днів після приїзду в Олексія, його дружини, чотирьох дітей і двох собак уже є майбутнє. Настільки, що, принаймні наразі, вони навіть не замислюються про можливість повернення на батьківщину, яка з 24 лютого була занурена у конфлікт, який зруйнував життя, будівлі та обладнання, докорінно змінивши глобальну геостратегічну ситуацію та баланс.

Військовий вертолітний механік Олексій приїхав зі своєю дружиною Дарією, швачкою, яка також вміє робити дреди на волоссі. Дні минали як завжди нормально, поки в житті цієї родини, як і багатьох інших, не почалася війна. Вони зізнаються, що не очікували і не вірили, що це станеться. Але вона прийшла. З дітьми Євою, Кариною, Кароліною та Дмитром сім'я ночувала в бункерах. Сирени попереджали про небезпеку, а підземний притулок був єдиним виходом. Кажуть, сон тоді став розкішшю. Вони жили в Запоріжжі, місті на березі Дніпра на сході країни. Коли стало зрозуміло, що жертви цієї війни вийшли далеко за межі військових і що вороги не пощадили навіть мирних жителів, вони вирішили залишити країну.

Вони виїхали 16-го, потягом попрямували до сусіднього міста. А звідти, до польського кордону, «заплативши» попутникам. На кордоні, Португалія стала найкращим варіантом у зв’язку з тим, що їм дозволили виїхати разом з іншою сім’єю сусідами, з якою вони жили і з якою перебували в бункерах. Більше того, також дозволили перевезти обох собак, пояснює Олексій. Одного з них, додає він, вдалося врятувати: його знайшли покинутим, коли тікали, і вирішили, що не можуть залишити пса. Вони прибули до Порту-де-Мош, завдяки муніципальній волонтерській місії, 20 числа. А тепер, які є переживання щодо майбутнього? «Жити», – каже Олексій. «Головне було зберегти майбутнє, яким є діти, і жити тут, у Португалії: з вами нам добре», – додає він із посмішкою.

Вони почуваються «як вдома, бо відкрито нас зустріли, нам тут добре», – пояснює Олексій. У перші дні, незважаючи на те, що їм пояснили, що буде сирена, яка лунає по закінченню зміни на заводах, вона все ще їх лякала, особливо дітей. Це нагадувало війну на батьківщині, але проблему вдалося подолати. Зараз вони відновлюють спокій і тепер можуть спати спокійно, чого не було вже деякий час.

Після прибуття, тимчасово ця сім’я була розміщена в Кінта-да-Мірінья, біля в’їзду в містечко . Але швидко з’явилися можливості зупинитись і у інших місцях. Минулого вівторка, Телма Круж, радник з питань Охорони Здоров'я та Соціальних Дій, пояснила, що в четвер спочатку було прийнято 18 біженців і що вже 15 осіб на шляху до інтеграції. «Велика частина прийнятих вже направлена чи то на рівень проживання, чи на рівень інтеграції в ринок праці, чи на рівень інтеграції дітей у школу.

Ми очікуємо, що протягом наступного тижня кілька сімей будуть влаштовані у власне житло та інтегровані в громаду, а саме в школу, що стосується дітей та молоді». Діяльність цієї місії, створеної муніципалітетом для прийому біженців, за підтримки «різних організацій, серед яких Санта-Каза-да-Мізерікордія-де-Порту-де-Мош», була у вирішенні різноманітних матеріально-технічних питань під час підготовки приміщень у Кінта-да-Мірінья, а також харчування людей». Ми змогли забезпечити прийом, який «пройшов дуже добре», підкреслює вона.

Перші кроки до успішної інтеграції вже є частиною нового життя Олексія та Дарії. Подружжя вже має роботу, на фірмі в Мойталіні. Там вони будуть працювати разом. «Роботодавець допоміг з працевлаштуванням, будинком та всім іншим. Діти ходять до школи, а Олексій вже навіть зміг подивитися будинок, куди вони збираються переїхати, наразі його ще ремонтують. Він каже, що вражений», – пояснює Адріана Ліма, перекладач, яка була посередником у розмові газети Регіон Лейрія з цією родиною біженців. «Ми хочемо вчити португальську і працювати», – резюмує Олексій. Він дуже старається, щоб сказати «Дякую» португальською.

Переклад з оригіналу: Diana Naryzhenko